Хлібний турун є одним із найнебезпечніших шкідників озимих зернових. Пік його шкодочинності припадає на вразливі фази розвитку озимини. Шкоди посівам завдають як імаго, так і личинки туруна. Як же виглядає цей шкідник? У чому саме полягає його шкодочинність та за допомогою яких заходів можна проконтролювати хлібного туруна?
ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ТА ПОШИРЕННЯ
Личинки хлібного туруна мають брудно-біле або темно-буре забарвлення тіла, довжина якого не перевищує 25 мм. Ширина передньої частини черевця личинок може у 2-2,5 раза перевищувати довжину тіла. На кінці тіла личинки туруна мають 2 характерні відростки.
Личинка хлібної жужелиці
Довжина тіла дорослих особин становить 13-16 мм. Верхня частина тіла має смолянисто-чорне або темно-коричневе забарвлення, а нижня - буре. Вусики, ротові органи та ноги буро-червоні. Надкрила опуклі та мають 9 глибоких поздовжніх смужок, що розділені лініями. Як і у переважної більшості турунів, ноги короткі та міцні.
Хлібний турун поширений по всій території України, але найбільш розповсюджений у Степовій зоні.
ШКОДОЧИННІСТЬ
Найбільшої шкоди посівам озимих культур завдають личинки хлібного туруна. В місцях масового поширення шкідника відбувається істотне зрідження посівів.
Поширенню хлібного туруна сприяють наступні умови:
- сівба озимини після стерньових культур;
- великі обсяги втрат зерна під час збирання;
- наявність на полі падалиці;
- опади та помірно тепла температура повітря у другій половині літа.
Живиться хлібний турун надземною частиною рослин. Дорослі особини також можуть поїдати зерно. Личинки насамперед пошкоджують сходи культури та листя. У разі сніжної зими личинки можуть харчуватися навіть під сніговим покривом, затягуючи листя до нір, у яких зимують.
Масове заселення посіву хлібним туруном може призвести до необхідності підсіву або й повного пересіву поля.
СПОСОБИ КОНТРОЛЮ
Агротехнічні заходи з контролю чисельності та поширення хлібного туруна полягають у наступному:
- дотримання сівозміни;
- збирання врожаю зернових у стислі терміни з мінімальними втратами;
- видалення з полів соломи та пожнивних решток попередньої культури;
- лущення стерні з подальшою оранкою на глибину 20-22 см;
- проведення триразової культивації з боронуванням у період між оранкою й посівом;
- знищення падалиці.
Хімічний контроль проводять за допомогою обробки посівів препаратами на основі таких діючих речовин, як диметоат, хлорпірифос, діазинон тощо. Це можуть бути такі препарати: Бі - 58, Шаман, СуперБізон, Нурел Д.
