Соя

  Соя культурна або щетиниста - однорічна трав'яниста культурна рослина сімейства бобових, зовні подібна квасолі, одна з найдавніших їстівних культур. Походить з Південно-Східної Азії, поширена в Китаї, Індонезії, Японії, США, Австралії, Кореї, на Далекому Сході Росії, в Україні - в Лісостепу і Степу.

   Насіння сої містить 35-45% білків, 17-25% жиру, 1-2% лецитину, 5-6% зольних речовин і вітамінів. З насіння виробляють борошно, масло, крупи, соєве молоко, сурогат кави тощо. З зелених бобів - різноманітні страви, консерви. Використовують також на корм худобі. Крім того жом використовується для виробництва біопалива.

   Соя — культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються.

   Насіння починає проростати при температурі 8-10 °C, проте при такій температурі сходи з'являються через 20-30 днів, при температурах 14-16 °C вище нуля — через 7-8 днів, а при 20-22 °C — вже через 4-5 днів. Підвищення середньодобової температури на початку вегетації до 24-25 °C призводить до деякого зниження процесів росту, а температура 35-37 °C негативно впливає на вегетативний розвиток культури, утворення кореневих бульбочок.

Оптимальна температура:

• в період вегетативного росту — 18-22 °C;
• для формування репродуктивних органів — 22-24 °C;
• під час цвітіння — 25-27 °C;
• для формування бобів — 20-22 °C;
• в період дозрівання — 18-20 °C.

Морфологія рослини: має стрижневу кореневу систему. Головний корінь грубий, відносно короткий, бічні корінці у більшості тонкі, довгі, проникають у ґрунт на глибину до 2 м.

   Висота стебла коливається від 20 см до 2 м. У сортів, поширених в Україні, — від 40 см до 1 м. Воно або грубе і товсте (діаметром завбільшки 11—13 мм) або ніжне і тонке (3—4 мм), прямостояче чи сланке, іноді витке, злегка колінчасто-зігнуте, добре гілкується. Бічні гілки завдовжки до 10—18 см, відхиляються від стебла під різним кутом і утворюють з 5—10 гілок різної форми Кущ — розлогий, напіврозлогий або стиснутий. Стебло і гілки вкриті білими, бурими, жовтими волосками. При достиганні стебло жовтіє, стає буро-жовтим чи рудим.

   Листки — трійчасті (іноді на черешку утворюється до п'яти листочків), з малими прилистками, розміщені почергово, за винятком двох перших примордіальних, які є простими і розміщуються супротивно. Мають різну форму — широкояйцеподібну, овальну, ромбічну, клиноподібну з тупими або загостреними верхівками; опушені, включаючи прилистки, волосками білого, сірого або бурого кольору, завдовжки 15-16, завширшки 3-10 см. У більшості сортів листки при достиганні плодів опадають, що полегшує механізоване збирання врожаю.

   Квітки малі, мають п'ятизубчасту зелену чашечку та п'ятипелюстковий віночок білого або фіолетового кольору, маточку з верхньою зав'яззю та 10 тичинок: 9 зрослих і одну вільну. Розміщуються квітки у пазухах листків на квітконіжках, утворюючи суцвіття-китиці (грона), які можуть бути короткими, малоквітковими — з 2-4 квітками або довгими, багатоквітковими — з 10-20 квітками і більше.

   Плоди — боби, за формою — прямі, мечеподібні, злегка зігнуті, шабле- або серпоподібні, плоскі чи опуклі, з гладенькими або чоткоподібними стулками. Мають світлий, коричневий чи бурий колір, з рудуватим опушенням, завдовжки 3-7 см і завширшки 0,5-1,5 см. Вміст 1-4 насінин.

Насіння має найрізноманітніший габітус:

• округле, овальне, округло-овальне, овально-видовжене, плоске або опукле;
• велике, середнє чи дрібне;
• жовте, зелене, коричневе, чорне, жовте, з коричневою пігментацією;
• з насіннєвим рубчиком світлого, сірого або темно-коричневого кольору.

Маса 1000 (m1000) насінин — 50-400 г. Коли насіння проростає, сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту.

Технологія вирощування: 

    Соя, як усі зернобобові — цінна культура в сівозміні. Монокультура виключається. Повертати сою на попереднє місце рекомендовано не раніше, ніж через два роки. Необхідно врахувати, що на перших етапах росту у сої сильно розвивається коренева система, а ріст рослин сповільнений. Це обумовлює її низьку конкурентоздатність у боротьбі з бур'янами. Тому як попередник для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні злакові трави. Непридатними попередниками є інші зернобобові культури і багаторічні бобові трави (господарі збудників кореневих гнилей) і культури-господарі збудників склеротинії, такі як соняшник або хрестоцвіті культури (ріпак). Частка культур сприйнятливих до склеротініозу в сівозміні не повинна перевищувати 33 %. Важливо щоб попередники сої лишили чисті від збудників поля. В районах з достатнім вологозабезпеченням у семи- та десятипольних польових сівозмінах під сою займають одне поле.

    Соя сама є цінним попередником для інших культур. Залишаючи в ґрунті після збирання добре розвинуту кореневу систему з бульбочковими бактеріями, вона сприяє нагромадженню азоту, поліпшенню структури й родючості ґрунту. Соя використовує важкорозчинні поживні речовини з нижніх шарів ґрунту і включає їх у кругообіг живлення. В середньому на 1 га вона залишає близько 60—80 кг/га азоту (N), 20-25 кг/га фосфору (P2O5) і 30-40 кг/га калію (K2O). Проте пізнє збирання культури не дозволяє вирощувати після неї озимі культури в північних регіонах країни.